АЛЕЯ ГЕРОЇВ У ЧЕРНІГОВІ: ЗМІНА У СПРИЙНЯТТІ РАДЯНСЬКИХ МІСЦЬ ПАМ’ЯТІ В УКРАЇНІ (1991–2019 рр.)

Радянське минуле в сучасному українському соціумі продовжує функціонувати в антиномії «Свій–Чужий». Дихотомія у сприйнятті минулого не може не провокувати дискусії та конфлікти у сфері політики пам’яті. У статті розглянуто ставлення до радянських пам’ятників на Алеї Героїв у Чернігові у період після проголошення незалежності. На підставі локального прикладу можна прослідкувати рецепцію процесів декомунізації у пам’яті місцевих жителів та, відповідно, побачити ставлення до пам’ятників, які пов’язані із радянським періодом. У місті на час здобуття незалежності була велика кількість радянських монументів. Пам’ятники і надалі виконувати таку саму функцію, що і в радянський час: на традиційні радянські свята навколо них формувалися зібрання, відбувалися мітинги. Великою мірою місто продовжувало жити у заданому радянським режимом історичному наративі святкування. Пам’ять чи/і амнезія? Це ті слова, якими можна описати дискусійне поле навколо Алеї Героїв упродовж 28 років. Періодично це місце стає полем боротьби мнемонічних акторів за право «володіти» ним. Утім згодом воно взагалі зникає із публічного дискурсу, стаючи, у такий спосіб, звичайною алеєю, яка є в кожному місті України. Для написання статті було використано неопубліковані матеріали Державного архіву Чернігівської області. Оскільки тематика дослідження охоплює недавній хронологічний період, під час підготовки праці було залучено інформацію з інтернет-ресурсів (сайтів «Події і коментарі: Чернігівщина», «Високий Вал (VAL.UA)» та «Svoboda.FM»), що спеціалізуються на висвітленні подій Чернігівщини, а тому є важливим джерелом для аналізу політики пам’яті щодо пам’ятників на Алеї Героїв.