Проблематика розвитку інституту “pro bono” у професійній діяльності адвоката на сучасному етапі розвитку України актуальна як ніколи. Часто держава не в змозі надати якісну юридичну допомогу соціально незахищеним категоріям осіб. Як наслідок, у суспільстві виникає недовіра до таких аксіологічних основ правосуддя, як верховенство права, справедливість, законність тощо. У такій ситуації система надання юридичної допомоги “pro bono” є, з одного боку, так би мовити, компенсаторним механізмом для осіб, які потребують безоплатної професійної юридичної допомоги, а з другого – це своєрідний маркер, який демонструє ступінь зрілості суспільства і його ставлення до засад правової рівності. Нині у вітчизняній правовій системі деякі з означених моделей правової допомоги не повною мірою відповідають вимозі доступності, тож простежується об’єктивний недолік ресурсів державного механізму надання безоплатної юридичної допомоги, її явний брак. А це, безперечно, є перешкодою для реалізації конституційного права громадян на кваліфіковану юридичну допомогу. Розвиток доступності повноцінного представництва вимагає нових способів комунікації між адвокатами та клієнтами, а також збільшення кількості адвокатів, що надають послуги громадянам із середніми або низькими доходами (саме “pro bono” є тут ключовим компонентом). Доступність юридичних послуг має вирішальне значення для суспільства, яке визнає верховенство права. Без кардинальних змін у юридичній системі ми не можемо гарантувати, що система правосуддя служитиме всім без винятку і законність буде дотримана. Наголошується, що характерною рисою “pro bono” є надання саме професійної допомоги. Це лежить в основі відмежування цього інституту від благодійності та волонтерства, оскільки останні передбачають допомогу від будь-якої людини, незалежно від професійних якостей. Юридичні послуги “pro bono” надаються безкош товно, сюди не входить інша благодійна діяльність, не пов’язана з безпосереднім застосуванням навичок юриста.
Мета статті полягає у формуванні оновленого погляду на інститут “pro bono” з позицій забезпечення балансу між служінням інтересам окремого клієнта та суспільства загалом, із дотриманням при цьому високого етичного стандарту.
Зроблено висновок, що правова допомога на безоплатних умовах є соціально корисним явищем. “Pro bono” – це своєрідний індикатор забезпеченості рівності прав людини та їх захисту. Для подальшого розвитку цього інституту потрібно відшуковувати дієві механізми стимулювання надання юридичних послуг “pro bono”. І в цьому може допомогти досвід низки країн, де такий інститут вже історично вкоренився і без існування якого неможливий доступ до правосуддя. Зараз, як ніколи, Україна потребує якісної системи надання правової допомоги незахищеним верствам населення. І міжнародний досвід може дати відповідь на питання, як саме її організувати без бюрократичного втручання держави. У країнах Європи, в Австралії, Північній і Південній Америці надання послуг за принципами “pro bono” збільшує свої масштаби і вдосконалюється з року в рік. Можливість для вітчизняних адвокатів вчитися на цих прикладах може стати цінним методом заохочення, що сприятиме розширенню практики надання послуг на засадах “pro bono” у місцевому масштабі.