ВОЛЬОВІ ЯКОСТІ АВАНТЮРНИХ І НЕАВАНТЮРНИХ ОСІБ

Здійснено теоретичний аналіз досліджень щодо визначення таких феноменів, як: «авантюрність», «авантюра», «авантюризм». Авантюрність (схильність до авантюрної поведінки) як складна властивість особистості, розглядається з позицій континуально-ієрархічного підходу до структури особистості. Актуальність розробки проблеми пов’язана з потребою вивчення вольових якостей та властивостей особистості, котрі вимагають сміливих, швидких, ризикованих і авантюрних дій в умовах високої невизначеності. Для емпіричної перевірки було обрано: оригінальний психодіагностичний «Тест-опитувальник схильності до авантюрності» (АВАНТ-1)» О.П. Саннікової, О.І. Саннікова, Н.І. Меленчук і методику «Вольові якості особистості» М.В. Чумакова. Подано результати кореляційного аналізу між показниками авантюрності й вольових рис особистості. Встановлено переважно додатні значимі кореляційні взаємозв’язки між всіма показниками авантюрності та більшістю показників вольових якостей особистості, а, саме, з показниками рішучість (Rsh), ініціативність (In), самостійність (Sm) і наполегливість (Np). Виняток становлять показники відповідальність (Vd) і цілеспрямованість (Cl), з якими виявлено від’ємні значимі зв’язки. На основі якісного аналізу емпіричних даних вивчено специфіку вольових якостей особистості в «авантюрних» і «неавантюрних» осіб. Показано, що авантюрні особистості, порівняно з неавантюрними, більш рішучі, самостійні, ініціативні, наполегливі. Їм властива впевненість, незалежність, сміливість, рішучість, самостійність, висока креативність, продуктивність і наполегливість у досягненні своєї мети. Виявлено, що неавантюрні особистості, на відміну від авантюрних осіб, більш відповідальні, цілеспрямовані. Отримані результати засвідчують, що в авантюрних осіб рівень свідомої регуляції поведінки, її влади над собою більш виражений, ніж у осіб з низьким рівнем авантюрності. Література Бусел, В.Т. (Ред.) (2005). Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.). Київ; Ірпінь : ВТФ «Перун». Евгеньев, А.П. (Ред.). (1981). Словарь русского языка: в 4-х тт. (2 изд.). ( Т.1. А–Й). Жмуров, В.А. (2010). Большой толковый словарь по психиатрии. Элиста : Джангар. Меленчук, Н.І. (2016). Психологічні чинники схильності особистості до авантюрної поведінки. (Дис. канд. психол. наук). Одеса. Олдхэм, Дж., & Моррис Л. (1996). Автопортрет вашей личности: Как лучше узнать самого себя. Москва : Вече, АСТ. Санникова, О.П. (1995). Эмоциональность в структуре личности. Одесса : Хорс. Саннікова, О.П., Санніков, О.І., & Меленчук, Н.І. (2015). А.с. Психодіагностика авантюрності: «Тест-опитувальник схильності до авантюрності» (АВАНТ-1); «Самооцінка компонентів авантюрності», заявка № 60141; реєстрац. № 59701. Чумаков, М.В. (2006). Диагностика волевых особенностей личности. Вопросы психологии, 1, 169–178. Чумаков, М.В. (2007). Эмоционально-волевая регуляция деятельности (структура, типы, особенности функционирования в социальном взаимодействии). (Монография). Курган : Изд-во Курганского гос. ун-та. Bowen, D.J., Neill, J.T., & Crisp, S.J. (2016). Wilderness adventure therapy effects on the mental health of youth participants. Evaluation and Program Planning, 58, 49–59.doi: 10.1016/j. evalprogplan.2016.05.005.13 Houge Mackenzie, S., & Brymer, E. (2020). Conceptualizing adventurous nature sport: A positive psychology perspective. Annals of Leisure Research, 23(1), 79–91. https://doi.org/10.1080/11745398.2018.1483733 Roth, (1980). Aventure et aventuriers au XVIIIe siècle. Essai de sociologie Iittéraire. Thèse, Lille. (Т. 1–2). Sannikova O., Melenchuk,, & Sannikov A. (2021). Adventurousness of personality: Construct and diagnostics. Georgian Medical News, 2(311), 109–115.

Therapeutic mountain hiking in psychiatric rehabilitation

In recent years, there has been a major shift towards bringing nature-based interventions (green therapy) into the mainstream of activities improving the psychological well-being of the population. Various interventions generally based on practising mindfulness in nature and training in psychosocial skills are also increasingly integrated into psychiatric rehabilitation. In Poland, the most commonly used therapeutic intervention involving contact with nature has traditionally been horticultural therapy (also known as social and therapeutic horticulture). A variety of therapeutic methods with an established status in other European countries, for example mountain hiking, forest bathing/shinrin-yoku, wilderness therapy, outdoor therapy or adventure therapy, are not sufficiently well-known in Poland. A specific type of therapeutic intervention based on contact with nature is therapy in the mountain setting, which taps into the potential of interventions based on mindfulness, climate therapy, and occupational therapy. The paper outlines the principles of organisation, therapeutic factors, and conditions determining the effectiveness of therapeutic mountain hiking, also known as mountain therapy or psychosocial mountain therapy. In addition, the paper aims to provide an overview of the tasks facing the therapist/guide. Mountain therapy has a strictly defined therapeutic goal which is pursued in a specific mountain environment. It is important to highlight that the effectiveness of therapeutic methods and the plan of the mountain hike are supported by sufficiently strong empirical evidence. The authors propose their own therapy programme in a mountain environment, complete with the preconditions and consecutive stages of the therapeutic process. Multiple research-documented benefits of the mountain setting in psychiatric rehabilitation may convince specialists to incorporate this therapeutic modality more widely into their practice, especially in the context of restrictions related to the current epidemiological situation.

Nature’s Role in Outdoor Therapies: An Umbrella Review

Objective: To report on the role of nature in outdoor therapies through review and summary of existing systematic and meta-analytic reviews in an effort to articulate a theoretical framework for practice. Materials and methods: An umbrella review was conducted following systematic protocols PRISMA guidelines. Results: Fourteen studies met the inclusion criteria and represented five self-identified approaches: nature-based therapies, forest therapy, horticultural therapy, wilderness therapy, and adventure therapy. Clear and comprehensive descriptions of theory, program structure, and activity details with causal links to outcomes were mostly absent. Conclusions: A rigorous and determined program of research is required in order to explicit in-depth theories of change in outdoor therapies. Conversely, or maybe concurrently, a holistic theory of integrated relatedness may be developed as a parallel expression of support for nature in therapy while the explanatory science catches up.

A scoping review to map the concept, content, and outcome of wilderness programs for childhood cancer survivors

Objectives Systematic mapping of the concept, content, and outcome of wilderness programs for childhood cancer survivors. Design Scoping review. Search strategy Searches were performed in 13 databases and the grey literature. Included studies describe participation of childhood cancer survivors in wilderness programs where the role of nature had a contextual and therapeutic premise. At least two authors independently performed screening, data extraction and analysis. Results Database searches yielded 1848 articles, of which 15 met the inclusion criteria. The majority of programs (73%) employed adventure therapy. Five activity categories were identified as components of wilderness programs: challenge/risk, free time/leisure, experiential learning, physical activity and psychotherapeutic activities. A majority of the participating childhood cancer survivors were female, white, aged 8–40 years, with a wide range of cancer diagnoses. Reported outcomes included increased social involvement, self-esteem, self-confidence, self-efficacy, social support, and physical activity. Key gaps identified included the absence of randomized controlled trials (RCTs), lack of studies on long-term effects, lack of information on the multicultural aspects of programs, and missing information on engagement in nature activities after the program ended. Conclusions This scoping review guides childhood cancer survivors, their families, practitioners, clinicians and researchers in the development and optimization of wilderness programs for childhood cancer survivors. In addition, it informs the utilization of these programs, and identifies gaps in the evidence base of wilderness programs. It is recommended that future study reporting on wilderness programs include more detail and explicitly address the role of nature in the program. Performing RCTs on wilderness programs is challenging, as they occur in real-life contexts in which participants cannot be blinded. Creative solutions in the design of pragmatic trials and mixed method studies are thus needed for further investigation of the effectiveness and safety of wilderness programs in childhood cancer survivors.

Supporting grieving children: Dragonfly Dance

The following is a synthesis of the literature focused on ways of supporting healthy grieving in children and a related children’s book based on the findings. I have produced a book on grieving that is intended to be used by caregivers and educators to support bereaved children. The support strategies that are discussed here and reflected in the book Dragonfly Dance include ideas from traditional therapeutic approaches, expressive arts, pet therapy, grief camps, adventure therapy, and group therapy. The tasks of grieving are also described through selected literature. Dragonfly Dance incorporates many of the known activities that support transition through grief.