СУЧАСНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ МЕТАФОРИЗАЦІЇ ТЕРМІНІВ В УКРАЇНСЬКОМУ ТЕРМІНОЗНАВСТВІ (актуалізація когнітивного підходу)

Мета статті – висвітлити особливості когнітивного підходу до інтерпретації феномена метафоризації термінів. Аналіз здійснено з актуалізацією економічної лексики. Об’єкт аналізу – терміни-метафори, утворені на основі когнітивних процесів. Предметом розгляду обрано когнітивні механізми їх метафоризації. Для цього застосовано описовий метод, прийоми дефінітивного, структурно-семантичного, порівняльного та лексикографічного аналізу. Результати дослідження. Доведено значущість когнітивного метафоричного термінотворення. Установлено, що когнітивна термінологічна метафора – це інструмент, який дає змогу репрезентувати нове спеціальне поняття через відомі об’єкти, реалії іншої сфери знань, і реалізується не лише як засіб номінації, але і як спосіб дефініювання понять. Визначено, що особливість когнітивної метафоризації термінів полягає у здатності фахівця встановлювати подібність між різними елементами окремих галузей знань, баченні одного компонента через інший. Відстежено найчастотніші різновиди когнітивної метафоризації в економічній термінології: гештальтний, дифузний, структурний. З’ясовано, що потужний чинник формування термінології економічної галузі – це прецедентні метафори, утворені на основі актуалізації образів героїв відомих творів. Галузь застосування результатів: зібраний і опрацьований матеріал може бути використаний під час укладання термінологічних словників, подальшого упорядкування й опису економічної термінології. Висновки. Термінологічна метафора в економічній терміносистемі має високу активність і когнітивний характер. Прецедентність – невід’ємна ознака сучасної термінології. Термінологічні словники не «встигають» фіксувати нові метафоризовані одиниці, але виважено й вивірено кодифікують їх, максимально засвідчуючи рівень інтелектуального ресурсу й когнітивного мислення нації.

КОЛЕКТИВНИЙ АДРЕСАНТ ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ: КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ

Мета статті – опис лінгвоперсонологійних виявів колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття як літературно-мовного феномена, окреслення динаміки зрушень та стильові тенденції іміджу митців постколоніального українського дискурсу. Джерельною базою розвідки слугують поетичні словесні цілі, з яких у спосіб точної і повної інвентаризації здійснено вибірку одиниць (метафор, епітетів, перифраз, оксюморонів тощо), що маніфестують текстову категорію «колективний адресант». Об̓єктом вивчення є український поетичний дискурс постколоніальної епохи та його складники (колективний адресант↔текст↔адресат), а предметом – художні образи української поезії 1990-х років як виразники колективного адресанта «дев̓ятдесятників». Джерельною базою обрано віршовані твори сучасних українських поетів В. Виноградова, Р. Скиби, І. Павлюка, Л. Мельник, М. Кіяновської, Н. Нежданої, А. Дністрового, В. Балдинюк, С. Жадана, О. Галети, В. Махно, Д. Кубая, Н. Дички, О. Яковини, Н. Федорака, П. Михайлюк, П. Вольвача, А. Бондаря, І. Бондаря-Терещенка, О. Сливинського та ін., що уміщені в літературних часописах, журналах, газетах («Березіль», «Кальміус», «Сучасність», «Курʾєр Кривбасу», «Літературна Україна», «Тернопіль вечірній», «Дніпро», «Світо-вид», «Дзвін», «Дніпро», «Слово просвіти» «Слово і час», «Західний курʾєр», «Світ молоді», «Київ», «Українська культура», «Дивослово» та ін.), антологіях поезій («Іменник» (1997), «Девʾятдесятники» (1998), «Антологія нової української поезії» (1998), «Дивовид» (1997), «Антологія нової української поезії» (1998), «Боян-97», «Пастухи квітів» (1999), «Цех поетів» (1999) та ін.). Результатом наукового пошуку стало опрацювання концепції антропоцентричної природи поетичного тексту, в якому адресант і адресат складають інтерактивний комунікативний ланцюг, а художньо-поетична комунікація в аспекті дискурсивного підходу розглядається як процес, у якому предмет вербальної взаємодії між її учасниками закодований у віршованій формі. Подано також характеристику стильових мовних ознак іміджу митців. Висновком є те, що кожна культурно-історична епоха витворює мікрообраз часу, виробляє власний спосіб художньо-образного осмислення і бачення світу. Українські поети покоління «1990» – це знакова спільнота письменників, що народилася орієнтовно в один час і має спільний життєвий досвід, і як наслідок – ідентичність способів рефлексії, спорідненість емоцій, проблем, зацікавлень. Ці автори характеризуються спільним досвідом так званого поколіннєвого переживання, що визначило їх подальше духовне зростання й формування свідомості. Молодіжна поетична група «1990» у своїх поетичних збірках нарешті позбулася комплексу меншовартості колоніальної нації, сформувала унікальну манеру письма, виступила проти так званого методу «соціалістичного реалізму» у літературі, зафіксувала протест проти офіціозу й ідеологічної заангажованості у художній словесності, утвердила гендерну рівність у поезії. Визначаємо лінгвоперсонологійні вияви колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття: сарказм, депресивний синдром, почасти мода на деконструкцію, колажність техніки, кліповість, фрагментарність бачення світу, стилістична какафонія, змішування жанрів, гіперболізм та цитатність мислення, антипоетичність, антиестетичність, іронічна позиція щодо усталених зворотів, синтез сучасного європейського світогляду з притаманними тільки українському менталітету способу сприйняття міфів, образів та метафор, гра з етноміфологемами українського віршування, етнототожніми елементами етнокультури, мовно-естетичний радикалізм, пародійність, гротескність, стилістчні варіації, семантично-деструктивні експерименти з усталеними поетизмами, фразеологізмами, відомими у національній і світовій культурі текстами, прецедентними іменами, деконструктивістська гра з узуально-«стертими» метафоричними образами з метою подолання тиражованості, автоматизму їх сприймання, знижена мова як масово-естетична реакція на нормотворчість, стандартність мови та пуризм, зорієнтованість на маси, тобто «середню» людину, без переваг та духовної вишколеності, кітчева естетика письма, уведення у поезію кліше мас-медіа-простору, ідеологізованих висловів тоталітарного режиму, які творчо модифікуються авторами шляхом іронізування та заперечення, нівелювання канонізованого сентиментального ставлення до історичних та релігійних істот, будь-яких авторитетів, розширення мовно-естетичних горизонтів поетичного слова (сленг, суржик, діалектизми), відчуження від соціальних інститутів, політики, панівних ідеалів та ідеологій, семантико-стилістичні мотиви самотності, порожнечі та спустошення.

СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ ТА РОЛЬ МОВНОГО ПРОСТОРУ У ВИКРИТТІ ДЕЯКИХ ЇЇ ПРОЯВІВ

Мета статті полягає у класифікації соціальних чинників злочинності та визначенні ролі мовного простору у викритті окремих її проявів з урахуванням сучасних умов реформування правоохоронних органів та змін діючого законодавства. Об’єктом дослідження виступають лінгвістичні маркери злочинної діяльності. Предметом дослідження є соціально-мовні чинники злочинності та шляхи їх використання у розкритті злочину. Методологічною основою дослідження є система загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання. Методи формальної логіки (аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія) використано для з’ясування змісту наявних проблем, що виникають при вчиненні злочинів; метод структурно-функційного аналізу застосовано для дослідження мовленнєвої діяльності злочинців; метод системного аналізу – для визначення оптимальної лінії поведінки при використанні лінгвістичних знань у протидії злочинності; статистичний метод дає змогу дійти висновків щодо рівня використання лінгвістичних знань залежно від виду злочину. На підставі вивчення різних наукових точок зору і аналізу мовленнєвої практики осіб, залучених до вчинення злочину, зроблено висновки щодо необхідності підвищення рівня ефективності застосування визначених шляхів використання лінгвістичних знань у викритті окремих категорій злочинів. Результати дослідження мають бути впроваджені в практику здійснення авторознавчих лінгвістичних експертиз, у тому числі в процесі розкриття певних злочинів, а також враховані при розробці освітніх програм підготовки фахівців зі спеціальностей 081 – Право, 262 – Правоохоронна діяльність, у заходах із підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів.

N. G. Arefieva (2021), Phraseology of Russian migrant dialects of the South of Ukraine : a monograph [Frazeologiya russkikh pereselencheskikh govorov Yuga Ukrainy : [monografiya]], Odessa, 434 p.

In modern world philology, focused on the study of the interpenetration of language and culture, it is important to develop interdisciplinary methods and conceptual apparatus, not required for the analysis of linguistic material. This is of particular relevance for research. regional phraseology - an object that itself is complex in terms of its fixation, a system matization and descriptions. The relevance of the study is obvious; it is due, on the one hand, a trend towards interdisciplinary research, in particular an increasing interest in linguistic cultural analysis; on the other hand, the lack of a clear understanding of how to build this analysis, how to conduct interdisciplinary research and not “lose” language, which remains the main object in linguistics. The course taken by modern science on the development of the anthropological paradigm, requires the development of skillful "navigation", and in this wearing the monograph by N. G. Arefieva is timely and relevant.

АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОГО КАЗАХСЬКОГО ЕМПОРОНІМІЧНОГО ПРОСТОРУ (на прикладі торговельних об’єктів міста Нур-Султан)

У статті розглядаються проблемні питання застосування емпоронімів у міському інформаційному медіа просторі. Проаналізовано технології смислопородження і маніпулювання. Мета статті — вивчення емпоронімів Казахстану на сучасному етапі історичного розвитку казахського суспільства і держави. Об’єкт дослідження — емпороніми як одиниці-номінанти реалій сучасного міського простору. Предмет дослідження — особливості емпоронімов казахської мови. Матеріалом дослідження було обрано емпороніми-номінації найбільших торговельних об’єктів міста Нур-Султан. Одиниці для аналізу відбиралися методом суцільної вибірки, при якому вивченню підлягали лексеми і синтаксичні конструкції у відповідності до їхньої послідовності в поданні у дискурсі. Результати дослідження: виявлено особливості формування емпоронімічного простору сучасного Казахстану, специфіку формування емпоронімов під впливом трансформацій соціокультурної реальності. Висновки. Результати проведеного дослідження надають змогу зробити висновок, що система емпоронімов сучасної казахської мови формується під сильним впливом англійської мови. У той же час, на сьогоднішній день номінації міських об’єктів часто апелюють до історичного минулого казахів, відображають інтенцію до впливу на емоційну сферу реципієнта, містять відсилки до почуття патріотизму та історичної гордості. Результати дослідження можуть знайти своє практичне застосування у процесі подальшого вивчення змін казахської мови під впливом соціокультурних чинників, виявлення взаємозв’язків між лінгвістичними та екстралінгвістичними факторами. Результати можуть бути корисними у проведенні досліджень, виконаних у руслі медіа простору лінгвістики.

ТЕЗАУРУС ЯК ЛІНГВОГРАФІЧНИЙ ОПИС ГОВІРКИ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ НАУКОВО-ІНФОРМАЦІЙНОЇ БАЗИ

Метою запропонованої статті є опис та теоретичне осмислення тезаурусу говірки як лінгвографічного продукту, що маючи свою специфіку, становить емпіричне підґрунтя доказової лінгвістики на сучасному її рівні розвитку. Об’єктом є тезаурус говірки, який представляє її лінгварій як мовно-мовленнєву систему. Предмет дослідження – теоретичні та функційні засади і параметризація тезауруса говірки як лінгвографічний об’єкт її опису як мовної системи. Результатом дослідження є обґрунтування тезауруса говірки як цілісного інтегрованого продукту у всьому обсязі його лінгвістичного інформаційного наповнення та дотримання вказаних теоретичних настанов; як лексико- та граматикографічного комплексу, що має спеціально-наукове лінгвістичне призначення; проміжною ланкою між традиційною картотекою і комп’ютерним корпусом; визначення тезауруса з усіма його перевагами щодо традиційного лексикографічного представлення в діалектологіїтощо. Тезаурус – лінгвографічне видання або електронний ресурс, що містить слова (словосполучення, фразеологізми, паремії тощо), розташовані в алфавітному порядку (з відображенням лексикографічних, граматико-графічних, фразеографічних та інших одиниць), що пояснює значення описуваних мовно-мовленнєвих одиниць та надає іншу лінгвістичну інформацію або повідомляє відомості про істот і предмети, які позначаються ними (онімографічні одиниці), а також наводить контексти їх вживання в мовленні певної мовної системи. Висновки. Тезаурус говірки має величезний потенціал як нова технологічна можливість опису лінгварію говіркияк мовної системи. Як лінгвографічний об’єкт, він спроможний вирішити широкий спектр лінгвістичних завдань в удосконаленні й оптимізації науково-інформаційного забезпечення лінгвістичних досліджень.

ВИКОРИСТАННЯ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ ВИПРАВЛЕННЯ ГРАМАТИЧНИХ ПОМИЛОК: СИНТАКСИЧНІ N-ГРАМИ ТА МЕТОДИ ГЛИБИННОГО НАВЧАННЯ

Об’єкт статті — автоматизоване виправлення граматичних помилок як галузь лінгвістики. Предмет статті — різноманітність методів та технологій, які використовуються у виправленні граматичних помилок, а також можливості їх використання та оцінка. У статті розглянуто найбільш продуктивні методи, що застосовуються у галузі виявлення та виправлення граматичних помилок в комп’ютерній лінгвістиці. Мета статті полягає у маніфестації ефективності застосування комп’ютерних програм задля виявлення граматичних помилок в англомовному тексті. Дослідницькі методи, використані у статті: аналіз данних, опис абстрактних комп’ютерних моделей та спостереження над їх продуктивністю. У статті розглянуто комп’ютерну модель для виявлення та визначення граматичних помилок, засновану на синтаксичних n-грамах, дано її визначення, описано шляхи її реалізації та етапи попередньої обробки даних, необхідні для роботи моделі. Встановлено, що конкретними типами помилок, які залучена комп’ютерна модель може виявити, є помилки підмето-присудкового узгодження, помилки у виборі прийменника, числа іменників, а також деякі типи помилок, пов’язані з використанням артиклю. Також у статті проаналізовано іншу модель, засновану на архітектурі трансформера — GECToR (Grammatical Error Correction: Tag, Not Rewrite). Ця модель глибинного навчання спрямована на виявлення та виправлення набагато складніших помилок, у тому числі тих, що пов’язані з екстралінгвістичними реаліями. Крім того, вона є доволі корисною, оскільки, на відміну від інших моделей, які просто коригують неправильні слова без пояснень, GECToR призначає теги, які можна додатково інтерпретувати для навчальних цілей. У процесі аналізу зроблено висновок про переваги та недоліки розглянутих моделей та методів, що були виявлені після їх практичної реалізації. Під час оцінки продуктивності вищезазначених моделей на основі спільного завдання BEA 2019 були отримані наступні результати: модель, заснована на синтаксичних n-грамах, отримала показник F0,5 7,6 %, а оцінка F0,5 моделі GECToR визначила її ефективність як 66,7 %. Отримані дані свідчать про майже дев’ятикратну перевагу ефективності методів глибинного навчання (типу GECToR) порівняно з методами, заснованими на правилах (типу методу синтаксичних n-грамів).

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІСЕМІЇ В КОНТЕКСТІ ЗМІНИ НАУКОВИХ ПАРАДИГМ

Мета статті — проаналізувати та зіставити методологічні принципи дослідження семантики та полісемії лексичних одиниць, якими керуються різні лінгвісти та які зумовлені парадигмою наукового знання — порівняльно-історичною, системно-структурною, антропоцентричною. Об’єктом дослідження став зміст праць лінгвістів-представників різних наукових парадигм. Предметом дослідження — методологічні принципи вивчення лексичної полісемії. У роботі використано методи аналізу, узагальнення, а також зіставний та гіпотетико-дедуктивний. У результаті вивчення наукових праць Є. Куриловича, Р. Якобсона, В. В. Виноградова. Ю. Д. Апресяна, А. Вежбицької, А. А. Залізняк, О. С. Кубрякової, І. М. Кобозевої було простежено, як парадигма — домінуючий дослідницький підхід до мови — впливає на методи вивчення лексичної полісемії, а також виявлено основні риси сучасного когнітивно-дискурсивного підходу до лексичної семантики та полісемії. Зроблено такі висновки. Оскільки основоположними постулатами когнітивної лінгвістики є уявлення про мову як частину пізнавальної діяльності людини, ідеї про те, що саме мова дає змогу вивчати когнітивні процеси, які знаходять, здебільшого, іконічне відображення у мовних структурах, то перед лінгвістами постає задача вивчати співвідношення когнітивних і мовних структур. На сучасному етапі розвитку науки виявляється недостатність наявних словникових тлумачень. Від завдань щодо класифікації різних типів лексичних значень лінгвістика перейшла до аналізу когнітивних засад формування мовних значень. У новій парадигмі актуалізована установка на розвиток і доповнення класичної теорії полісемії дослідженням семантики багатозначного слова у когнітивному та дискурсивному аспектах. Становлення когнітивно-дискурсивної парадигми призвело також до усвідомлення необхідності залучення знань суміжних наукових дисциплін.

ВЕРБАЛЬНА МЕРЕЖА КЛЮЧОВИХ АД’ЄКТИВІВ У СТРУКТУРІ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ НАТАЛКИ ДІДЕНКО

Мета пропонованої розвідки – розкрити семантико-функційну специфіку стрижневих слів (кліматичний, метеорологічний, прогностичний, синоптичний), що репрезентують метеорологічний дискурс і відбивають фрагмент його вербальної мережі. Об’єктом дослідження є вербально-семантичний рівень мовної особистості синоптика Наталки Діденко, а його предметом – вербальна мережа відсубстантивних ад’єктивів. Джерельною базою дослідження послугували тексти прогнозів погоди, представлені всоцмережі «Фейсбук» на персональній сторінці Наталки Діденко – головного медіасиноптика країни. У роботі використано компонентний, контекстуально-інтерпретаційний, граматичний аналіз як основні методи дослідження особливостей функціювання базових ад’єктивів. Результатом вивчення описуваної проблеми є доведення, що семантична структура відсубстантивних ад’єктивів у метеорологічному дискурсі зазнає розширення завдяки нашаруванню семантико-стилістичних відтінків на атрибутивну семантику. Висновки. Вербальна мережа метеорологічного дискурсу містить стандартні ад’єктивно-субстантивні словосполучення, що є ядром прогнозу погоди, та авторські утворення, котрі організовують його периферію. Останні створюють неповторну атмосферу спілкування, віддзеркалюють творчу натуру мовної особистості синоптика в метеородискурсі, слугують маркером, що привертає увагу читачів. Найбільшу частотність використання в прогнозах погоди має ад’єктив синоптичний, який є активним у фразеотрансформах. Ад’єктив метеорологічний функціює переважно як елемент складних іменників, що й становить його специфіку. Ад’єктиви кліматичний та прогностичний обмежено поширені в метеодискурсі з огляду на їхню вузьку сполучуваність і більшу затребуваність у складі терміносполук. Вербальна мережа досліджуваного дискурсу Наталки Діденко охоплює стандартні та оказіональні словосполучення, де кожен тип виконує відповідну функцію (номінативну, емоційну, прагматичну).

КООРДИНАТИ МОВНОЇ АВТОРСЬКОЇ ОСОБИСТОСТІ В РОМАНІ ОЛЬГИ ТОКАРЧУК «BIEGUNI» («БІГУНИ»)

Дослідження присвячено вивченню системи координат реальної мовної особистості. Мета роботи полягає в аналізі багаторівневої системи координат реальної мовної особистості на матеріалі сучасного художнього дискурсу. Предмет нашого дослідження становить дослідження мовного образу польської письменниці Ольги Токарчук, лауреатки Нобелівської премії за 2018 р., об’єктом є текст роману «Bieguni» / «Бігуни». Основними методами дослідження є контекстуальний і семантичний, а також дефініційний аналіз. У результаті проведеної роботи встановлено, що ключова ідея (подорож у вигляді транзитного проїзду з однієї країни в іншу через проміжні території) осмислюється О. Токарчук як психологічний феномен, що змушує людину рухатися, переміщатися. Осілий спосіб життя полегшує моральному злу нападати на людей, і тому єдиним порятунком у цій ситуації є «життя в дорозі», постійне переміщення з місця на місце. В романі відтворено особливий тип мисленнєвої діяльності та рівня інтелекту, темперамент, характер, ступінь емоційного напруження, чуттєвість, інтуїцію та ерудицію польської письменниці, які вражають глобальною персоніфікацією, перехресними асоціаціями, дивними й парадоксальними метафорами, афоризмами, лексичними та синтаксичними повторами тощо. Висновки. Лінгвістичний аналіз системи координат мовної особистості у романі «Бігуни» дозволив встановити, що Ольга Токарчук належить до лінгвокреативної творчої елітарної особистості, про що свідчать соціальні й індивідуальні параметри на когнітивному, вербально-семантичному, прагматичному, ціннісному, культурологічному та особистісному рівнях. Спостерігаємо концептуальну перевагу непроцесуальних характеристик і вербальне переважання процесуальних відмінностей. Перспективи вбачаємо у подальшій розробці методів вивчення реальної мовної особистості, зафіксованої в художніх текстах, і характеристиці мовних параметрів ґендерної ідентичності.